Справа не тільки в грошах: про наслідки трудової міграції українців
Вітчизняні заробітчани стали справжнім порятунком для української фінансової системи. Ось уже четвертий рік поспіль вони нарощують потік заробленої своєю працею валюти на батьківщину. За оцінкою Нацбанку, в 2015 році співвітчизниками, які працюють за кордоном, було передано своїм сім'ям в Україні $ 7 млрд, в 2016-м - $ 7,5 млрд, в 2017-м - $ 9,3 млрд. За прогнозами того ж НБУ, в поточному році надходження від закордонних працівників складуть вже $ 11,6 млрд, а в наступному - $ 12,2 млрд. Це в кілька разів більше розмірів прямих іноземних інвестицій, яких в минулому році набралося тільки $ 2,2 млрд. Таким чином, з урахуванням від'ємного сальдо торгівлі товарами, заробітчани стали одним із стовпів, на яких тримається відносна стабільність гри вни.
При оцінці сум переказів з-за кордону фахівці Нацбанку користуються непрямими методами, так як більша частина грошей надходить в країну минаючи банківську систему, тобто перевозиться в готівковому вигляді. Тому насправді суми можуть бути набагато більшими.
Наприклад, тільки в Польщі, за даними директора провідного українського рекрутингового агентства Work Garant Тетяни Бугакова, працюють близько двох мільйонів українців. Нехай навіть більшість з них знаходяться на тимчасових роботах по шість місяців на рік. Таким чином отримаємо мільйон постійно трудящих в Польщі українців. Тепер можна застосувати оціночний метод і порахувати приблизний потік валюти від них. Якщо в середньому один заробітчанин буде передавати сім'ї в Україні 500 доларів на місяць, то всі разом вони переправлять на батьківщину $ 6 млрд. І це тільки з Польщі. А якщо взяти всіх трудових мігрантів з України, а про їх значну кількість ми раніше вже писали, і застосувати той же метод, то отримаємо суму в приблизно в п'ять разів більшу.
Здавалося б, від трудової міграції суцільні вигоди: валюта ллється рікою і для її отримання не потрібно виконувати умови МВФ і інших міжнародних організацій; вирішується питання безробіття, бо «зайві люди» відправляються за кордон. І деякі країни світу досить довго існують в подібному режимі. Наприклад, Таджикистан отримує від своїх закордонних працівників суму, що становить 50% ВВП, Киргизстан - 30% ВВП. Але ці країни навряд чи можуть бути відповідним прикладом для наслідування для нашої держави.
Насправді мінусів у масової трудової міграції набагато більше, ніж плюсів. Адже з економіки вимиваються найцінніший її ресурс - люди. Про значення достатньої кількості робочих рук не з чуток знає та ж сусідня Польща. Вона на собі відчула дефіцит працівників-поляків, які вирушили після входження в ЄС на заробітки в багатші країни Союзу. І якби не потік українців, не бачити б Польщі теперішніх темпів розвитку економіки. Не випадково політика польського уряду сьогодні спрямована на сприяння осідання в країні наших співвітчизників, які мають потрібними спеціальностями. І процес потихеньку йде. Уже в минулому році українці стали найбільш активними покупцями польської нерухомості серед іноземців, а значить в нашій країні залишається все менше кваліфікованих фахівців.
Але проблеми пов'язані не тільки з майбутнім, а й з теперішнім часом. Адже заробітчани не платять в Україні податки і збори. В результаті страждає фінансування державних програм, збільшується дефіцит пенсійного фонду. Та й самі мігранти позбавляються права на трудову пенсію на батьківщині, що через якийсь час хоч і полегшить пенсійне тягар, але погіршить соціальну обстановку в країні.
Таким чином, трудову міграцію слід розглядати не як панацею від економічних проблем, а лише як засіб, що дає тимчасове полегшення. І якщо не вжити термінових заходів з економічного оздоровлення, суспільний організм України може занадто виснажитися і стати нездатним до швидкого розвитку.
