Сьогодні сегмент виставково-ярмаркової нерухомості не викликає особливого інтересу з боку українських девелоперів. Найбільш зацікавленими у будівництві виставкових комплексів в Україні є компанії-організатори виставок. Водночас, Київ явно відстає за співвідношенням експозиційних площ на кількість жителів порівняно з іншими європейськими столицями. Якою є реальна ситуація на столичному ринку, чи існує дефіцит виставкових майданчиків і наскільки даний сегмент перспективний для девелопменту, ці питання ми спробували розкрити в даному матеріалі за допомогою експертів ринку.
Міжнародний виставковий центр у Дархані на берегах Перської затоки в Саудівській Аравії, "Дойче Месе" в німецькому Ганновері, сінгапурський МВЦ - це лише деякі зі світових експо-центрів, які увійшли до списків шедеврів архітектурного мистецтва. Надати свої товари та послуги на їхніх площах прагнуть сотні тисяч виробників з усього світу, не шкодуючи на це задоволення ні часу, ні, головне, коштів, адже орендні ставки в цих гігантах становлять $250-400 за квадратний метр.
Незважаючи на велику кількість пропозицій і збільшення кількості учасників, ринок архітектурних і дизайнерських послуг, як вважають оператори, далекий від насичення. Як докази вони посилаються на досвід розвинених країн Європи, де частка архітектурно-дизайнерських “вишукувань” становить до 20% вартості проекту будівництва, тобто. удвічі більше, ніж у нас. Адже в Україні для досягнення такого показника є об'єктивні умови. По-перше, ударними темпами зростає ринок офісної нерухомості, причому за рахунок приміщень класів "А" та "В" і не лише у столиці. По-друге, зростають обсяги житла, що зводиться, преміум-класу і котеджного будівництва, де послуги дизайнерів і архітекторів найбільш затребувані. По-третє, руки та уми “зодчих” будуть доречними при підготовці України до проведення Євро-2012, яка, якщо вірити Президенту, серйозно почнеться чи не 1 січня 2008 р. Причому, як вважають фахівці, найбільш живучими на ринку будуть компанії, що надають повний комплекс послуг - від консультацій по проекту до перепланування/оздоблення приміщення з волі замовника.
Зростання платоспроможності киян та поява в їхньому гардеробі дорогих речей припало на руку хімчисткам — за рік їм вдалося збільшити обороти на третину. Натхненні щедрістю клієнтів компанії почали експериментувати з цінами, підвищивши їх на 100% і більше. Поки що клієнти «не помітили» подорожчання, проте надалі експерти не виключають відтоку замовників. Учасники ринку кажуть, що, незважаючи на збільшення потоку замовників, привабливість їхнього бізнесу лише знижується. Як підтвердження своїх слів вони наводять той факт, що протягом останнього року у столиці не відкрилося жодної нової спеціалізованої компанії.
Більшість українців вважають, що непогано розуміються на медицині, освіті, футболі і, мабуть, у ремонті. Тому донедавна більшість домогосподарів (і особливо домогосподарок) при будівництві будинку або облаштуванні квартири воліли особисто виступати в ролі виконроба та дизайнера. Крім того, так би мовити, менталітету тому були об'єктивні причини: до останнього часу в Україні не було навчальних закладів, які готували професійних дизайнерів. Щоправда, в архітектурі ситуація була кращою. Безліч будівельних інститутів сяк-так, але випускали дипломованих архітекторів. Після розвалу Союзу в країні з понад 100 проектних інститутів, де, власне, і працювали ці фахівці, вижили не більше половини, та й ті, як правило, за рахунок оренди приміщень. Кілька років тому ситуація почала змінюватись. В Україні з'явилися курси з підготовки дизайнерів інтер'єрів, а будівельні виші відкрили відповідні спеціальності (хоча підходять не всі).
Нині в Україні дещо змінився підхід керівників міжнародних та вітчизняних компаній до професійної розробки офісного інтер'єру та індивідуальної концепції власного офісу. Ділові люди розуміють, що дизайнерські рішення офісного простору є потужним інструментом, що підвищує ефективність будь-якого бізнесу, що впливає на створення корпоративного іміджу компанії, що дозволяє виділити її серед конкурентів. У цій статті йдеться про тих, хто займається дизайн-проектуванням, про основні етапи цього процесу, переваги та недоліки корпоративного стилю в дизайні інтер'єру.
Стратегічне планування, геологічне вивчення надр та наслідків надрокористування з урахуванням інтересів суспільства та екологічного законодавства, комплексна оцінка екологічного стану навколишнього середовища гірничодобувних регіонів – саме такі основні завдання покладено на Державну геологічну службу – урядовий орган державного управління у складі Мінприроди. Офіційна історія української геологічної служби розпочалася 1 лютого 1918 року, коли урядом було затверджено статут та штати Українського геологічного комітету. Це був шлях від маленького комітету зі штатом у 5 осіб до однієї з найсильніших геологічних служб, яка заслужила високий авторитет та довіру серед світової геологічної спільноти.
Досить цікаво й те, що напередодні Мінприроди пообіцяло перевиконати план у 150 млн. грн., які мали надійти до держбюджету країни від продажу ліцензій у 2007 році. За даними цього відомства, за неповні вісім місяців від продажу ліцензій було отримано 101 млн. грн. Тільки ось, схоже, що додаткові бонуси від такого перевиконання мали отримати чітко визначені компанії, контрольовані аж ніяк не державою. Адже не дарма кажуть, що стани робляться в смутні часи, а перевибори для таких операцій - саме те.
Навіть якщо реформаторам вдасться навести лад із договорами про спільну діяльність, це не усуне справжніх причин, через які НАК "Надра України" не розвивається і зазнає збитків (у першому кварталі цього року вони склали 7 млн. грн.). Нинішня реформа, щоб не перетворитися просто на переділ сфер впливу, має піти далі. Головне, що треба пролобіювати реформаторам, - право компанії торгувати копалинами. Адже вона проводить розвідку надр та видобуток ресурсів, але фактично не націлена на отримання прибутку від їхнього продажу. Наразі, згідно із законодавством, вона змушена передавати продукцію за символічними цінами іншим державним компаніям. Тоді як продаж ресурсів за ринковими цінами дозволив би НАК звільнитися від кабальної залежності від держбюджету та вкладати отримані кошти у свій розвиток.
Виставкова індустрія України на піку розвитку завдяки введенню в експлуатацію у 2003 р. двох перших виставкових комплексів сказав генеральний директор виставкового центру "КиївЕкспоПлаза" на прес-конференції, присвяченій п'ятиріччю очолюваного ним комплексу. За п'ять років роботи українським виставковим компаніям вдалося досягти вражаючих результатів: практично всі основні показники, якими характеризується сегмент, зросли у 2-3 рази: найбільші за обсягами виставки – у 2-2,5 рази, кількість виставкових заходів на рік – у 3 рази , кількість відвідувачів та учасників – у 2,5 рази.
Фотобанк - це Інтернет-бібліотека фотографій та інших картинок. Основні його клієнти - дизайнери видавництв, ЗМІ, рекламних агенцій та друкарень. Також останнім часом послугами бібліотек зображень в Україні все частіше стали користуватися маркетологи компаній, які купують картки для виготовлення рекламної, сувенірної, поліграфічної продукції, а також оформлення корпоративних сайтів. Електронні бібліотеки конкурують із фото-студіями, у яких, як правило, ціни вищі.
Змінивши кілька поколінь фотокамер і випробувавши останні технології друку, кияни повертаються до витоків - у столиці почав зростати попит на художні знімки. Ринок вже відреагував на цю тенденцію. Про себе заявляють нові і нові салони, тоді як кількість традиційних лабораторій за рік скоротилася на третину.
Сьогодні у хімчистки нова філософія, пов'язана з появою складних речей, у яких поєднані несумісні тканини, хутро, шкіра, пір'я, декор камінням, аплікацією, бісером. В Україні відкрився перший салон-хімчистка для догляду за ексклюзивними та делікатними речами. Його співробітники не мають права на помилку – надто унікальні речі, не дарма проект назвали "Оскар". Якщо плаття не піддається звичайному чищенню, його чистять вручну. Майстри можуть демонтувати необхідні аплікації чи частини костюма, а після чищення знову зібрати. Стовідсоткова гарантія видалення плям означає: дизайнери, що не виводяться, працюють в штаті, дизайнери закриють прикрасою або вишивкою. Таких унікальних фахівців у країні поки що дуже мало. Але їх і важко навчити – треба народитися з почуттям кольору, стилю, "хімічним" складом розуму.
Будівлям українських виставкових центрів (ВЦ) поки що далеко до архітектурних шедеврів. Власне, це лише кілька одноповерхових споруд. Їх будівельникам не до краси – головне, щоб центр відповідав міжнародним стандартам, міг залучити та задовольнити вітчизняних та зарубіжних клієнтів. Поки що їм це вдається – середня рентабельність виставкової нерухомості становить 25% завдяки активному зростанню виставкового бізнесу та, за словами гравців ринку, сегмент дуже перспективний. Тим часом, на сьогоднішній день кількість виставкових площ вже не може задовольнити потреби всіх орендарів, проте нові об'єкти не будуються. Вітчизняних девелоперів відлякують пов'язані з будівництвом ВЦ високі ризики та складності, які не в змозі "перекрити" навіть високу рентабельність.
Експонентам є де розвернутися на таких просторах – щороку в Європі проходить понад 10 тис. виставок, що відвідують близько 150 млн. людей. Але основу європейського виставкового бізнесу становить порівняно невелика кількість міжнародних виставок: 800 міжнародних заходів збирають 43 млн. відвідувачів та 430 тис. учасників. До найбільш популярних тематичних міжнародних виставок належать: промислові технології, текстиль та мода, відпочинок та спорт, продукти харчування, офісні товари та комунікації. Водночас найбільш популярні тематики "показів" регіонального значення – відпочинок та спорт, меблі, товари для здоров'я, будівництво, сільське господарство, а також універсальні виставки споживчих товарів.
Треба сказати, що найпопулярнішими є фінські сауни — на них припадає 80% усіх парних закладів України. А вся справа в тому, що люди хочуть високих температур та сухої пари. Крім того, їх найлегше організувати в міських умовах. Якщо для традиційної російської лазні потрібні справжня кам'яна піч, казан і вогонь, тут знадобиться електропіч. Вона забезпечує постійну температуру, а пара виникає при збризкуванні каменів водою. Хоча вологість можна наздогнати парогенератором. Задаєш будь-який температурний режим, і розумний пристрій його підтримуватиме. Любителі попаритися по-старому, звичайно, зможуть відшукати класичні лазні у когось на дачі. Але для бізнесу безпечнішим і гігієнічнішим є таки другий варіант. Не треба морочитися з установкою складних димарів, печі, думати про чадні гази та відкритий вогонь.
Про казуїстику у правовому регулюванні ліцензійних правил для надрокористувачів докладно писав у січні минулого року. Коротко нагадаємо, що історія розпочалася у 2004 р., коли у Законі про Держбюджет з'явилася стаття, яка зобов'язує продавати ліцензії на розвідку та розробку родовищ на аукціонах. При цьому згідно з вищевказаною нормою правила проведення аукціонів мали визначатися спеціальним законом. Таким чином, видача ліцензій на розробку та освоєння надр виводилася з-під дії Закону України "Про ліцензування". У тому ж 2004 р. уряд без жодних пояснень терміном на один рік ухвалив спеціальну постанову, якою визначив Порядок продажу та переоформлення ліцензій на надрокористування (далі цей Порядок затверджувався щорічно постановами Кабміну).
Мінерально-сировинна політика СРСР будувалася на принципі самозабезпечення та оптимального розвитку окремих комплексів видобутку корисних копалин. У результаті було створено технологічні ланцюжки, що дозволяли економічно використовувати мінерально-сировинні ресурси. Ліквідація СРСР призвела до часткового, а в більшості випадків, повного розпаду цих «ланцюжків», що завдало шкоди як добувачам, так і споживачам мінеральної сировини. На жаль, державні органи нових країн усунулися від управління дослідженням та використанням цих ресурсів, передавши майже всі права приватному сектору, тоді як у світі в руках держави знаходиться, наприклад, в Австралії 30-40%, Великобританії – 33-35, Канаді – 40 , США - 50-70, Японія - 75-80% національних природних ресурсів.
Лише $260 млн. інвестицій необхідно для нарощування видобутку урану в Україні. Гра коштує свічок: за прогнозами аналітиків, ціна на уран на світовому ринку наступного року подвоїться і перевищить $200 за 1 кг. Проте Україна ніяк не може знайти ці кошти. На початку грудня глава Мінпаливенерго заявив про можливу приватизацію уранодобувних підприємств. Кому може дістатися український уран, дещо раніше пояснив глава "Енергоатому". Росія та Україна активно обговорюють можливість залучення російських інвестицій у проекти з видобутку урану.
На території України можна знайти 96 видів корисних копалин, 70 із них — розробляти. Вугілля, нафта, газ, титан, залізні та марганцеві руди – лише основні види покладів. В українських надрах перебуває більша частина відомих на Землі копалин. За даними Державного фонду геології, вартість розвіданих корисних копалин у нашій країні становить $7,5 трлн. Для порівняння: вартість російських надр, згідно з інформацією Мінприроди Росії, лише вчетверо перевищує український показник. За 100 років експлуатації родовищ Кривбасу Україна отримала 6 млрд. тонн залізняку. Якщо порівнювати зі здобиччю в інших країнах з одного конкретного басейну, то це колосальні обсяги, що не мають світових аналогів.